Австрії, було ліквідовано. Нова польська конституція, прийнята сеймом 17 березня 1921 р., ґрунтувалася на унітарності польської держави з єдиною законодавчою і виконавчою владою, без забезпечення національним меншинам будь-яких автономних прав. У березні 1920 р. було заборонено вживати назви “Галичина”, “Україна”. Замість них запроваджувалась назва “Малопольска Всходня” (власті поширили на етнічну українську Галичину термін “Малопольща”, який був історичною назвою польської Західної Галичини). Всупереч рішенню Верховної Ради Паризької конференції від 2 грудня 1919 р., згідно з яким полякам заборонено було творити адміністрацію на схід від лінії Буг – Пінськ – Німан¹, Галичина на основі закону від 03.12.1920 “Про тимчасову організацію органів адміністративної влади ІІ інстанції (воєводств) на території колишнього Королівства Галичини і Володимирії з великим Князівством Краківським” була поділена на три воєводства: Львівське, Станіславське і Тернопільське². Остаточно поділ на воєводства та початок діяльності з 1 вересня 1921 р. Станіславського воєводського управління, як його найвищого адміністративного органу, були усталені розпорядженням Ради міністрів від 17.05.1921³. Станіславське воєводство поділялось на 16 повітів:

Богородчанський, Городенківський, Долинський, Жидачівський, Калуський, Коломийський,

Косівський, Надвірнянській, Печеніжинський, Рогатинський, Сколівський,

Снятинський, Станіславський, Стрийський, Тлумацький і Турківський.

Печеніжинський повіт ліквідований 1 квітня 1929 р., а його територія приєднана до Коломийського повіту⁴. Територія Турківського повіту на основі закону від 20.03.1931 була повністю включена до складу Львівського воєводства⁶. Сколівський повіт з 1 квітня 1932 р. увійшов до складу Стрийського повіту.

Богородчанський повіт ліквідований на основі розпорядження від 7 січня 1932 р., введеного в дію 1 квітня 1932 р. Його населені пункти віднесені до Надвірнянського і Станіславського повітів¹.

Повіти, у свою чергу, поділялися на сільські та міські гміни.

Міські гміни, згідно із законами Австро-Угорщини від 13 березня 1889 р. і 3 липня 1896 р., які зберегли свою чинність і в польський період, поділялися на міста і містечка. Статус міст мали одинадцять населених пунктів: Болехів, Галич, Долина, Жидачів, Коломия, Кути, Рогатин, Снятин, Станіслав, Стрий, Тисмениця. Вони належали до категорії міст за статусом,

устроєм органів самоврядування, адміністративно-територіальним поділом.

Міські поселення Більшівці, Богородчани, Бурштин, Городенка, Делятин, Журавно, Заболотів, Калуш, Косів, Надвірна, Рожнятів, Роздол, Миколаїв, Отинія, Княгинин, Печеніжин, Сколе, Тлумач, Турка за Статусами 1889, 1896 рр. були тільки містечками, але згідно з адміністративними поділами Польщі 1923, 1932 рр. і функціями, які вони виконували їх органи

самоврядування відповідно до розвою життя і стосунків, належали до міст. Богородчани (в 1854–1932 рр.), Бурштин (до 1867 р.), Войнилів (до 1867 р.), Гвіздець-Місто (до 1867 р.), Городенка, Делятин (до 1867 р.), Заболотів (до 1867 р.), Калуш, Косів, Надвірна, Рожнятів (до 1867 р.), Обертин (до 1867 р.), Печеніжин (в 1854–1929 рр.), Солотвин (до 1867 р.), Тлумач були повітовими центрами. На території області існували населені пункти, які за адміністративним поділом Польщі належали до сільських громад, але в попередні історичніперіоди мали статус містечок, зберегли традиційний містечковий устрій, тому віднесення їх до категорії містечок і в польський період більш точно відповідає фактичному характеру поселення. Це – Букачівці, Войнилів, Гвіздець-Місто, Єзупіль, Княгиничі, Лисець, Маріампіль Місто, Кулачківці, Кукільники, Підгороддя, Підкамінь, Пістинь, Обертин, Солотвин, Стратин, Фирлеїв, Чернелиця, Хотимир, Яблунів¹.

У Станіславському воєводстві станом на 01.04.1932 було 28 міських і 827 сільських гмін². У вересні 1934 р. у Польщі була проведена адміністративно-територіальна реформа, повіти поділені на гміни і громади.

В результаті реформи станом на 01.10.1934 у воєводстві було 28 міських та 119 сільських гмін та 909 громад³. До вересня 1939 р. змін у адміністративно- територіальному поділі воєводства більше не було. Доля краю, ще до приходу радянських військ у вересні 1939 р., вже

була визначена таємним додатковим протоколом до договору СРСР з Німеччиною від 23 серпня 1939 р. “пакту Ріббентропа-Молотова”, за яким